В Україні змінили підхід до встановлення інвалідності: оцінюють вплив хвороби на повсякденне життя
В Україні з 1 січня 2025 року замість МСЕК працює система оцінювання повсякденного функціонування: враховують не діагноз, а те, як стан здоров'я обмежує самообслуговування, пересування й роботу. Інвалідність встановлюють на один, три або п'ять років, а в окремих випадках — без дати повторного оцінювання. Право на відстрочку від мобілізації дає встановлена інвалідність, а не відсоток втрати працездатності.
З 1 січня 2025 року в Україні замість медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) діє система оцінювання повсякденного функціонування людини. Як пояснила експертка у сфері охорони здоров'я Наталя Лісневська, лікарі враховують не лише діагноз, а й те, наскільки стан здоров'я обмежує повсякденне життя.
Оцінюють здатність самостійно доглядати за собою, пересуватися, спілкуватися, навчатися та працювати, орієнтацію в просторі й часі, можливість контролювати власну поведінку, потребу в реабілітації, сторонньому догляді та інших видах допомоги. Сам діагноз не означає автоматичного встановлення інвалідності: двоє людей з однаковою хворобою можуть мати різний стан здоров'я.
Першу групу можуть встановити, коли порушення здоров'я тяжкі та стійкі й значно обмежують повсякденне життя, а в деяких випадках людині потрібна постійна стороння допомога. Друга група передбачає значні й тривалі порушення, за яких людина може самостійно себе обслуговувати та працювати, але потребує полегшених або спеціальних умов праці, допоміжних засобів, періодичної допомоги чи постійного медичного спостереження. Третю групу встановлюють за стійких, але помірних обмежень: людина зазвичай зберігає значну частину самостійності, проте може потребувати меншого фізичного чи психологічного навантаження, зміни окремих обов'язків або спеціальних умов праці.
Інвалідність зазвичай встановлюють на один, три або п'ять років, після чого людина проходить повторне оцінювання, за результатами якого групу можуть підтвердити, змінити або скасувати. Законодавство також передбачає можливість встановити інвалідність без дати наступного оцінювання — перелік таких захворювань і порушень міститься в постанові №1338. Для такого рішення враховують стійкість порушень, прогноз і те, чи можуть функції організму відновитися, а в медичних документах мають бути дані про перебіг хвороби, результати обстежень і лікування та конкретні обмеження людини.
Втрата працездатності характеризує можливість людини працювати: окремо оцінюють загальну здатність до праці та можливість виконувати роботу за конкретною професією. Часткова втрата професійної працездатності означає, що людина може працювати, але через хворобу, травму чи професійне ушкодження її можливості обмежені; відсоток визначають індивідуально — від 5% до 100%. Конкретний діагноз не означає автоматичного встановлення певного відсотка.
Втрата працездатності та інвалідність — не одне й те саме. Людина може мати обмеження щодо виконання конкретної професійної роботи, але зберігати здатність самостійно пересуватися, доглядати за собою та спілкуватися. Втрата працездатності не завжди призводить до встановлення інвалідності; якщо порушення здоров'я обмежують і інші сфери життя, можуть бути підстави для групи — за умови відповідності встановленим критеріям.
У питанні мобілізації важливо розрізняти встановлену інвалідність, ступінь втрати професійної працездатності та висновок ВЛК про придатність або непридатність до військової служби. Люди з офіційно встановленою інвалідністю мають право на відстрочку від призову, тоді як сам відсоток втрати професійної працездатності автоматично такого права не дає. Якщо інвалідність не встановлена, придатність до військової служби визначає ВЛК; обмеження щодо цивільної роботи не означають автоматичної непридатності.